?

Log in

No account? Create an account
Майла (лют. 2000- лис.2013). RIP моя собака..
машину в гараж поставила два тижні тому... тепер буду чекати ще два тижні, щоб можно було звідти виїхати..

Новорічне

на Свято, як і минулого року, зробила лише олівьє - знову всю ніч будемо ходити їздити по гостях. Ще один тверезий Новий Рік за кермом :))
Їхати мені завтра до Ялти, чи не їхати...
із плюсів
- Ангарьский перевал та Ай-Петринська яйла по дорозі (краєвиди, що зводять мене з розуму);
- зустріч з родиною брата;
- морське повітря.
мінуси:
- дорога в один бік 3.5 години (а ввечері я маю вже повернутися);
- незрозуміла погода (якщо на перевалі та по дорозі буде туман, плакали мої краєвиди).

група підтримки, що зараз у Києві, одноголосно каже що не їхати.. "но я не такой, я не такой, я не такой.." тому й думаю...

Кримська сага (зимова)

Коли на роботі я сказала, що їду до Криму. В грудні. У відпустку. Реакція була одна - здивування. Проте, коли я тільки-но приїхала, вранці, 30 листопада, в Сімферополі сяяло сонечко і було +17 і було враження, ніби вже травневі свята і ми вирушаємо в похід (у вагоні з нами їхали crazy people з рюкзаками)...
А зараз похмуро, +4, іноді накрапує дощик і сонце сідає ну дуууууже рано. Гуляти мокро та холодно, і відверто кажучи, ніде. На вихідні хотіла б зганяти в Ялту до брата, проте там буде +2, а тут обіцяють до +10..
2 грудня зробила те, чого не чекала від себе - купалася в каньоні ( як в природному, так і в штучному). Пірнала з головою, дивом не застудилася. Сяяло сонечко і в горах було волого, проте тепло. І так там добре, що не хотілося повертатися назад..
І, незважаючи на погоду, та невиправдані сподівання, тут краще, ніж на роботі.. Можно висипатися, гуляти, читати, вишивати, ганяти чаї, навіть дозволити трохи вина (звісно кримського:)) і нікуди не поспішати. А це, напевно, і є відпочинок :)

Nov. 24th, 2012

Сьогодні я згадую бабусю, що у 32му у віці 4х років мешкала у цілодобовому дитячому садочку, адже її батьки цілими днями працювали і не могли її доглядати. Разом з нею був молодший братик. Коли за бабусею прийшла її тітка ( на той час їй було 15 років), то з садочка забрала тільки дівчинку, а хлопчик помер раніше. Не встигла. А Машуню врятувала.
А потім у 1937 прийшли за батьком моєї бабці. Тоді їй було 9. Після того, вона його не бачила. Потім її вдочерив вітчим. Те, що її дівоче прізвище Зубко, я дізналася за кілька років до її смерті. Те, що вона народилася у 1928 році, а не в 1931, як вважали її чоловік та діти, ми дізналися у 1998 році, коли святкували 70річчя дідуся, а бабця сказала, що святкуватиме 70 річчя за три дні ( а не роки, як ми вважали)..
Скільки ще таємниць пов'язано з її життям, ніхто не  знає - вона не розповідала а ні про дитинство, а ні про юність.. Померла у 2004 році..
..а мені все не йде з голови думка, що якби тітка Василина прийшла на пару днів пізніше, мене б не було. Тому моя свічка сьогодні горить не лише за хлопчиком, що не повернувся додому з садочку, але й за усім поколінням 30-х, що страждали, боролися, вмирали та виживала. Я знаю, що свічку запалив мій брат, мої батьки.. Ми шануємо пам'ять, ми не забудемо.
назад. в літо :)

про 24 серпня

"Я не знаю, где встретиться нам прийдется с тобой
Глобус крутится вертится, словно шар голубой
.."
гімн Глобусу

...багато хто цього року на ДН пішов на Говерлу.. а ми в цей день піднялися на Піп Іван з Марічейки, пройшли хребет (обідали на Барбанеску), піднялися на Менчул де відшукали вже майже завалений бліндаж, дійшли до Говерли... і вирішили на підійматися на неї в 21 раз, адже поруч був водоспад, де я ніколи не була..
тож ввечері ми святкували на віп-стоянці "з видом на водоспад"..
.. а наступного дня нас чекав наш "Глобус", де останнього разу я була 10 років тому в якості інструктора.. тож було дивно, що все змінилося, проте на базі була одна-єдина людина яка нас пям"ятала... Тож, в кращих традиціях табору, ми сходили на КП по пиво, яке із задоволенням випили на Пруті,  прийняли душ (згадавши молодість помилися за 7 хв.) подивилися закриття зміни (я пустила сльозу, адже туристів на закритті було лише 17, а я пам"ятаю часи, коли наш"48"-й нараховував таку саму кількість..

а потім сиділи з тим самим"єдиним, хто пам"ятав", пили самогон коньяк, потім дряпалися на другий поверх і спали в "купешках" 2-ї інструкторської...
... а зранку проспали підйом..
дорога додому вимагає окремої розповіді.. жоливо колись я напишу...

ЗІ хто не був в Глобусі, той не зрозуміє..